Не треба перекладати з хворої голови на здорову — Файно

Коли я бачу у стрічці фрази на кшталт «російського посла не варто вбивати» або «не варто вбивати російського посла», або «вбивати російського посла не варто», я не розумію, хто адресат цих повідомлень, а відтак переношу це на себе. Так, ніби я і спровокував цей злочин, і провів убивцю на виставку, і натиснув на гашетку.

Кому «не варто»? Мені «не варто»? До кого це заклик? Чи це таке запрошення до співучасті? Чи вже доказ моєї співучасті? Ні? Тоді що це? Штука в тому, що вбивати не можна нікого. У принципі – нікого. А в убивствах винні ті, хто їх планомірно провокує, організовує і здійснює. Де тут я?

Так не повинно бути. Тобто, не треба перекладати з хворої голови на здорову, оскільки і «зловтіха», і «співчуття» сторонніх людей у цій ситуації – знову і вкотре порожня і риторична боротьба абстрактних гуманістів із абстрактними мізантропами, які вельми часто легко міняються місцями в політичних обставинах, коли хтось когось вбиває з, умовно кажучи, їхньої «команди». Плинний, ситуативний, принагідний гуманізм або мізантропія. А кажучи зовсім чесно – просто сірий шум.

Та не залежить від моєї думки про російського посла або ставлення до цього вбивства ні-чо-го. Вбив не я. Я взагалі нікого не вбивав. Я – громадянин країни, яка в цьому світі не вирішує ні-чо-го. Як я можу вирішувати у цій ситуації щось? Ви ж не кретини, правда? Кому потрібні ваші дешеві трюки? «Дипломатів вбивати не можна… Це порушення міжнародного права!». Ага, дипломатів не можна, а всіх інших можна і за це нікому нічого не буде. Так? Та йдіть ви нахер зі своєю мораллю і системою міжнародного права, якої нема. Де вона була, ця система, там і там, тоді й тоді, а ще отам і тоді? В Криму, Дебальцевому, Іловайську? В пизді? А сьогодні вона раптом має працювати, ця система? Чому? З якого дива?

Тільки тому, що вам так хочеться і вам жаль когось як конкретну, вбиту перед камерами людину, яка за якимись правилами недоторканна і ні в чому не винна? Тільки тому, що вам показали це в Ютубі? Та нема ніякої моралі і системи. Давно. Є ви, великі цифрові воїни подвійних стандартів. Вам лоскоче залишки вашого сумління якась дивовижна, медійна форма шляхетності та милосердя. Ви раптом усвідомлюєте: я – добрий, я проти, щоб цей чоловік у костюмі впав від пострілів і помер. Тільки ваша куца абстрактна мораль, яку ви дістаєте зі своїх кишень, коли хочете потішити своє почуття моральної вищості в соцмережах, смішна і кумедна. «Я проти вбивства російського посла. Відмотайте назад. Він не Путін, він не вбивав…». Пздць, спасибі, друже! А я «за», так?

А її немає, цієї моральної вищості. І бути не може. Бо ви не «проти» вбивства російського посла. Ви проти здорового глузду, бо вмикаєтеся тільки тоді, коли вбивають посадову особу, державну людину при титулі, а на безіменні тисячі й сотні тисяч людей, які гинуть і в Україні, і за її межами, вам – за всіма можливими рахунками – начхати. Ну, ви тільки подумайте, яке шапіто: ви «за» чи «проти» вбивства російського посла? Ми утримались, панове. Ні, навіть не так: ми просто відсутні. І не варто робити ваш плач або сміх у цій ситуації формою присутності. Це абсурд. У нас по горло власних приводів для сліз і простору для застосування своєї нев’їбенної емпатії. А поговорити… Я й сам люблю поговорити. Тільки я знаю і усвідомлюю, що це всього лише бла-бла-бла, а ніяка не моральна вищість. І цей текст також. Дякую.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *